Фотоархів примусової робітниці Ганни Коваленко, Полтавщина

Фотоархів із 20 зображень, датованих 1943–1945 роками, вдалося викупити на онлайн-аукціоні у квітні 2022 року.

Більшість з них має підписи на зворотах, що адресовані Галі Коваленко. У цьому випадку "Галя" – це розмовна форма імені Ганна.

Власницю цього фотоархіву звали Ганна Степанівна Коваленко (у заміжжі – Конько). Її дані вдалося встановити за матеріалами фільтраційної справи, що зберігається у Державному архіві Полтавської області, а також документами з Архіву Арользена – Міжнародного центру документації націонал-соціалістичних переслідувань.

Вона народилася 5 квітня 1927 року у селі Пухальщина Градизького (нині Кременчуцького) району на Полтавщині. Її батьки, Степан та Домаха Коваленки, були бідними селянами. Ганна закінчила 7 класів місцевої школи. Під час нацистської окупації працювала у громадському дворі №78 – колишньому колгоспі.

22 листопада 1942 року Ганну мобілізували на примусові роботи. За її словами, за призначенням сільського старости та місцевого поліцейського. Їй було всього 15.

На початку грудня 1942 року вона потрапила до міста Фуртванген-ім-Шварцвальд у землі Баден-Вюртемберг. Місцевий історик Ріхард Цальтен зазначає, що німецьке населення приймало так званих східних робітниць з осторогою. Через їхній жалюгідний вигляд – дівчата були босі й одягнені в ганчір’я, бо їм не дали часу на збори – їх сприймали за якусь босячню. За його підрахунками, вони становили більшість від понад 1100 примусових робітників і робітниць, які працювали у Фуртвангені-ім-Шварцвальд за весь час Другої світової війни.

Ганну доправили до так званого табору для східних робітників "Бадуф", організованому при відомій Баденській годинниковій фабриці (Ostarbeiterlager Baduf – скорочено від Badische Uhrenfabrik). Це були дерев’яні бараки, кожен з яких розрахований на 80 примусових робітниць.

10 грудня 1942 року Ганна отримала робочу картку – з нею дозволялося виходити за територію табору лише для роботи. Як вказує Цальтен, загалом у таборі підтримувався жорсткий режим, а його порушення карали побиттями. Місцевий лікар Цорбах навіть скаржився, що йому набридло знову й знову зашивати рани на головах примусових робітниць. Згідно з документами, Ганна зверталася до Цорбаха лише один раз: лікувала кон’юнктивіт, через що з 5 до 16 грудня 1944 року була непрацездатною.

Від самого приїзду вона працювала на підприємстві з електро- та точномеханічного приладобудування Фрідоліна Шерцінгера (Fridolin Scherzinger Elektro- und Feinmechanik Apparatebau). У 1990-х роках пригадувала: "Фабрика невелика біля річечки, поруч залізниця".

13 квітня 1945 року Ганну перевели до фермерського господарства Гільзерів у поселенні Рорбах (нині у складі Фуртвангена-ім-Шварцвальд). А вже 25 квітня до цієї місцевості увійшла французька армія.

Ганна з іншими примусовими робітницями ще кілька місяців прожили у Фуртвангені-ім-Шварцвальд. Принаймні чотири зображення з її фотоархіву датовані травнем – початком вересня 1945 року.

Після цього їх передали радянській стороні. Для колишніх примусових робітників та робітниць це означало необхідність пройти так звану фільтрацію – реєстрацію та перевірку на політичну благонадійність. А тому 7 вересня 1945 року Ганна потрапила до табору НКВС №253 у місті Цайтхайн в землі Саксонія, де на той час утримували понад 10 тисяч осіб. Уже через три дні їй дозволили повернутися додому. 2 жовтня 1945 року вона прибула до Пухальщини.

Після повернення до рідного села на Ганну очікувала повторна перевірка. 23 листопада 1946 року її викликали до Градизького райвідділу МВС. Як і більшості колишніх примусових робітників та робітниць, Ганні довелося відповісти на питання: "Коли і ким Ви були вигнані в Німеччину?" та "Хто може підтвердити Ваші слова?". Додатково допитали іншу примусову робітницю, з якою Ганна була знайома, та взяли довідку від Пухальщанської сільради щодо можливої "антирадянської діяльності" Ганни чи її рідних. І хоч чергова перевірка завершилася для неї успішно, сам її факт ілюстрував підозри, з якими до таких, як вона, ставилися у повоєнному Радянському Союзі.

У 1990-х роках проживала в Кременчуці. Померла у 2003 році.

За підписами на зворотах фото вдалося ідентифікувати ще кількох примусових робітниць. Зокрема, чотирьох дівчат з села Недогарки, сусіднього із Пухальщиною, того ж Градизького району. Вірогідно, Коваленко була знайома з ними раніше. Та й їхні долі подібні: усіх мобілізували на примусові роботи 23 листопада 1942 року, через два тижні вони опинилися у Фуртвангені-ім-Шварцвальд, проживали в таборі "Бадуф", пройшли через повоєнні радянські перевірки.

Марфа Антонівна Романенко (після заміжжя – Бережна) народилася 17 вересня 1926 року. Здобула 6-класну освіту. У Фуртвангені-ім-Шварцвальд, за її словами, потрапила "на фабрику і працювала на станку, де фашисти випускали частини до літаків". Йшлося про годинникову фабрику Гайнріха Айфферта (Heinrich Eiffert Uhrenfabrik).

Після завершення війни повернулася до Недогарок, а в 1990-х роках проживала в сусідньому селі Ялинці.

Тетяна Михайлівна Головко народилася 22 лютого 1924 року. Здобула 7-класну освіту та працювала у колгоспі.

Спершу вона, як і інші, потрапила до Фуртвангена-ім-Шварцвальд, а потім – до міста Лар, за 60 кілометрів на північ. Там працювала на виробництві електровимірювальних приладів Герхарда Бергера (Gerhard Berger Fabrikation elektrischer Meßgeräte).

1 жовтня 1945 року повернулася до Недогарок, проте вже наступного року там не проживала. Подальша її доля не відома.

Варвара Павлівна Шульга (після заміжжя – Наконечна) народилася 3 жовтня 1922 року. До війни закінчила 9-класну школу, потім – медичний технікум у Кременчуці і працювала там же медсестрою у дитячій лікарні.

24 червня 1941 року її мобілізували до Червоної армії, служила у 163-му медсанбататальйоні на Смоленському напрямку, допоки у березні 1942 року не потрапила до німецького оточення. З нього їй вдалося вийти і дістатися до рідного села.

У Фуртвангені-ім-Шварцвальд працювала на фабриці металоконструкцій братів Ешлє (Gebrüder Eschle Metallwarenfabrik), де виготовляли дрібні авіаційні деталі. 30 вересня 1945 року повернулася до Недогарок. У 1990-х роках проживала в селищі Власівка на Кіровоградщині.

Марія Дмитрівна Кошулько (в заміжжі — Москалик) народилася 4 лютого 1925 року. Провчилася у 4 класах.

Дізнатися про неї більше допомогла вчителька Людмила Крівченко з Недогарок. З початку 1990-х років вона та її учні збирали інформацію про односельців, які опинилися на примусових роботах у нацистській Німеччині. Серед інших занотували спогади Марії про пережите.

Вона розповідала: "Зігнали людей до Градизька, а потім почали грузити у вагони. Туди [до Німеччини – авт.] їхали товарним потягом. В дорозі було холодно, голодали. Коли приїхали до німецького міста, на вокзалі нас поставили по двоє. Потім прийшов хазяїн і відрахував 16 чоловік. Запитували, чи розуміє їх, ми тільки здвигували плечима".

У Фуртвангені-ім-Шварцвальд, як і інших, Марію поселили в таборі "Бадуф". "Жили в бараках по 20 людей, топили по черзі", – пригадувала вона.

Крівченко зберігає фото, яке отримала від Марії. На ньому вона та інші примусові робітниці, які жили разом у таборі, зокрема Ганна Коваленко та ще декілька дівчат, яких вдалося ідентифікувати на зображеннях з фотоархіву.

Марія потрапила на роботу до фабрики металоконструкцій братів Ешлє, працювала на токарному станку. Згадувала й про людяне ставлення від деяких німців: "Бувало, стою біля станка і плачу, а німець-наглядач підійде, погладить по голові і каже, щоб я не плакала, закінчиться війна і поїдеш додому. Дружина хазяїна працювала з нами, інколи варила їсти та приносила нам, бо в таборі годували погано".

1 жовтня 1945 року вона повернулася до Недогарок. Все подальше життя провела у рідному селі, там вийшла заміж, виховала двох синів та доньку, дочекалася онуків. Померла 22 листопада 2011 року.

Ще чотири примусові робітниці походили з інших населених пунктів Полтавщини.

Євдокія Гаврилівна Глушко (після заміжжя – Гончарова) народилася 2 січня 1917 року на хуторі Лищенки (тепер не існує) поблизу села Горішні Плавні Кременчуцького району. Коли їй було 2 роки, помер батько. Здобула 2-класну освіту. З 1934 року почала працювати у колгоспі в Горішніх Плавнях. Коли під час нацистської окупації його перетворили на громадський двір, продовжила працювати там.

У Фуртвангені-ім-Шварцвальд працювала на заводі телефонної і телеграфної апаратури Зідлє та синів (Telefon- und Telegrafenwerke Siedle & Söhne).

Повернулася додому 1 жовтня 1945 року, працювала у місцевому колгоспі. У 1990-х роках проживала в Кременчуці.

Євдокія Дем’янівна Башлай (до заміжжя — Тесля) народилася у 1913 році в селі Артелярщина Зінківського району.

До Фуртвангена-ім-Шварцвальд прибула раніше за інших, оскільки вже 26 жовтня 1942 року почала працювати на Баденській годинниковій фабриці. 17 липня 1944 року її перевели на підприємство з точномеханічного приладобудування Ернста Райнера (Feinmechanik und Apparatebau Ernst Reiner).

Після завершення війни вона повернулася до Артелярщини. Подальша доля не відома.

Марія Петрівна Одиниця народилася 2 квітня 1926 року в селі Пірки Зіньківського району.

У Фуртвангені-ім-Шварцвальд працювала на виробництві телекомунікаційного обладнання Августа Хеттіха (Fernmeldegerätebau August Hettich). Подальша доля не відома.

Марія Степанівна Ємець народилася 16 вересня 1926 року у селі Гапонівка (нині Яблунівка) Миргородського району. Здобула 7 класів освіти.

Свою біографію вона детально виклала під час повоєнної перевірки: "До революції батьки занімалися хліборобством, а після революції, 1933 року, уступили до колгоспу. Батько [працює – авт.] бригадиром, а мати ходе на різні роботи. Батьки нігде не були заслані. Я вчилась у школі кончила неповну середню школу і подала заявлєніє, щоб прийняли у медшколу Лохвицьку, но не вчилася, бо началась война".

Під час нацистської окупації працювала у громадському дворі №18, допоки 3 жовтня 1942 року її не мобілізували на примусові роботи. Майже місяць везли до Фуртвангена-ім-Шварцвальд, де потрапила на роботу до підприємства з електро- та точномеханічного приладобудування Фрідоліна Шерцінгера. Марія свідчила про умови праці там: "Через два дня ми пішли на роботу, робили на фабриці все время, робота була важка і грязна, робили 10 часов, харчі були погані, на фабрику водили під конвоєм, а гулять не пускали, це було так із год, потім стали лучче обращатися".

7 квітня 1945 року її перевели до фермерського господарства Дорерів у тому ж Фуртвангені-ім-Шварцвальд.

1 жовтня 1945 року Марія повернулася до Гапонівки. Працювала спершу ланковою у місцевому колгоспі, а потім – учителькою в одному з сусідніх сіл. Заміж не виходила, дітей не мала. Померла і похована у рідному селі.

Єдиною примусовою робітницею не з Полтавщини, яку вдалося ідентифікувати, була Марія Вдовенко. Вона народилася 8 жовтня 1925 року в селі Велика Яблунівка Смілянського (нині Черкаського) району на Черкащині.

У Фуртвангені-ім-Шварцвальд працювала на Баденській годинниковій фабриці. Подальша доля не відома.

Жодної додаткової інформації не вдалося виявити щодо Олени Коваленко і тих примусових робітниць, які підписалися лише іменами.